розуміти один одного

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - складова частина марксистської доктрини. Вихідним пунктом М.р.і. є визнання того факту, що передумовою будь-якої людської історії виступає тілесна організація індивідів та опосередковане останньою ставлення людей до природи. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність виробництва індивідами засобів життя. Спосіб, яким люди виробляють усі необхідні для свого життя засоби, є не тільки відтворенням їхнього фізичного існування, а й постає як певний спосіб життєдіяльності. Отже, першим моментом історичного процесу, згідно з М.р.і., є виробництво людьми засобів для задоволення своїх життєвих потреб. Другий момент - це породження нових потреб, викликаних виробництвом засобів для задоволення первинних потреб, що спонукає до нового виробництва. Третім моментом є виробництво індивідами інших індивідів, тобто розмноження, яке передбачає наявність певних суспільних стосунків, або сім'ї. Поділ праці, що супроводжує виробництво, має своїм наслідком нерівномірний розподіл суспільного продукту, відчуження індивідів від продуктів власної праці та концентрацію відчуженого продукту в руках окремих індивідів; це уможливлює становлення та формує ґрунт для появи держави. Протиріччя між приватним і суспільним інтересами та між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин постають як рушійна сила історичного розвитку В. иходячи з цього, метою історичного процесу виявляється досягнення такого стану, коли внаслідок розвитку світового ринку та всебічної взаємозалежності спільної діяльності індивідів ці протиріччя (шляхом комуністичної революції) скасовуються, що призводить до подолання відчуження та свідомого контролю над силами, від яких індивіди до цього часу залежали. Принциповим положенням М.р.і. є теза про залежність свідомості від стану матеріального виробництва та від суспільних відносин, продукованих цим виробництвом; свідомість - це суспільний продукт. Попри тезу Маркса, що всі моменти історичного процесу не існують окремо один від одного та відведення у цьому процесі певної ролі індивідові, ортодоксальний марксизм зосередився головним чином на процесі матеріального виробництва, що зумовило тлумачення історичного розвитку в дусі економічного редукціонізму. Попри очевидну однобічність М.р.і., деякі його аспекти увійшли до методологічного активу соціальної філософії; зокрема, це стосується підходу до історії на основі аналізу економічних відносин як одного із чинників історичного поступу.

розуміти один одного, порозумітися К.

v (past ip.p. understood)

1) розуміти

2) усвідомлювати

3) почути, довідатися, дізнатися

4) припускати; здогадуватися; робити висновок

5) домовлятися, умовлятися

6) мати на увазі; розуміти

7) знати, бути обізнаним; тямити; розумітися (на чомусь)

8) гадати, вважати

* * *

1) розуміти

2) осягати, усвідомлювати, представляти

3) почути, взнати; зробити висновок з почутого

4) припускати, здогадуватися

5) умовитися, домовлятись

6) знати, бути знаючим (в чому-н.); смислити

7) вважати; допускати

1) розуміти

2) осягати, усвідомлювати, представляти

3) почути, взнати; зробити висновок з почутого

4) припускати, здогадуватися

5) умовитися, домовлятись

6) знати, бути знаючим (в чому-н.); смислити

7) вважати; допускати

1) симпатія, прихильність

2) взаємне розуміння, взаєморозуміння; спорідненість душ

3) співчуття; жалість

4) відповідність; гармонія

* * *

1) симпатія, прихильність

2) взаємне розуміння; споріднення душ; солідарність

3) співчуття, жаль

4) відповідність; гармонія

1) повідомляти (когось — to)

2) передавати

3) спілкуватися, підтримувати зв'язок

4) сполучатися (про кімнати тощо)

5) церк. причащатися

* * *

1) повідомляти, передавати; фiз. передавати ( тепло); надавати ( руху)

2) ( with) підтримувати зв'язок, спілкуватися

3) сполучатися, бути суміжними (про кімнати, території)

4) розуміти ( один одного); мати духовний зв'язок, тісну дружбу; співчувати один одному

5) цepк. причащатися

1) гойдання; хитання; коливання

2) розмах; змах

3) спорт. мах; замах; спад

4) фіз. амплітуда коливань

5) ритмічний рух, ритмічна (розмірена) хода

6) ритм

7) гойдалка

8) поворот

9) хід; розвиток, перебіг

10) природний хід, розвиток

11) свобода дій

12) поїздка; об'їзд, турне

13) свінг, різновид джазової музики (тж swing music)

14) свінг, боковий удар (бокс)

15) тех. максимальне відхилення стрілки (приладу)

16) розм. коливання курсу на біржі

17) військ., розм. санний автопоїзд

v (past і p.p. swung)

1) гойдати; коливати; розгойдувати; розмахувати; перекидати; хитати

2) гойдатися; хитатися; розгойдуватися; коливатися; колихатися

3) вертіти, крутити, повертати

4) вертітися, повертатися; розвертатися

5) іти (рухатися) розміреним кроком

6) вішати, підвішувати; піднімати

7) висіти

8) розм. бути повішеним, теліпатися

9) ширяти

10) керувати, спрямовувати

11) успішно проводити

12) виконувати джазову музику (в стилі свінг)

* * *

1) хитання; коливання; коливання; поворот, зміна

2) розмах, змах; cпopт. мах; замах; фiз. розмах, амплітуда коливання

3) тк.; sing ритмічний рух; невимушена хода

4) тк.; sing ритм

5) гойдалка

6) поворот

7) хід, розвиток

8) свобода дій

9) поїздка; об'їзд; турне

10) свінг, різновид джазової музики ( swing music); ритм свінгу

11) свінг, бічний удар ( бокс)

12) кoм. коливання курсів або курсу на біржі

13) тex. максимальне відхилення стрілки ( приладу)

14) тex. висота центрів над напрямними ( в Англії); подвоєна висота центрів над напрямними ( у США)

15) вiйcьк.; жapг. санний автопоїзд

1) качати, коливати; розгойдувати; розмахувати; гойдатися, коливатися; розгойдуватися; закидати; кидатися ( куди-небудь)

2) вертіти, повертати; вертітися, повертатися, розвертатися

3) іти, рухатися мірним або невимушеним кроком

4) вішати, підвішувати; повісити ( на шибениці)

5) висіти; бути повішеним, бовтатися ( на шибениці)

6) ширяти

7) cл. домагатися перелому; успішно проводити

8) виконувати джазову музику в стилі свінгу; любити музику, джаз

9) круто міняти ( думку); спрямовувати в іншу сторону (увагу, інтерес); різко мінятися, змінюватися; приймати зовсім іншу точку зору

10) жити повним життям, насолоджуватися життям; бути життєрадісним, діяльним, не відставати від життя; вести безладне статеве життя

11) підходити один одному ( про двох); розуміти один одного; сходитися в поглядах, смаках

12) привертати; хвилювати; задовольняти вимогам; підходити під настрій

13) бити навідліг, з розмаху; замахуватися

14) cл. зуміти, ухитритися ( зробити або добути)

1) повідомляти, передавати; фiз. передавати ( тепло); надавати ( руху)

2) ( with) підтримувати зв'язок, спілкуватися

3) сполучатися, бути суміжними (про кімнати, території)

4) розуміти ( один одного); мати духовний зв'язок, тісну дружбу; співчувати один одному

5) цepк. причащатися

1) хитання; коливання; коливання; поворот, зміна

2) розмах, змах; cпopт. мах; замах; фiз. розмах, амплітуда коливання

3) тк.; sing ритмічний рух; невимушена хода

4) тк.; sing ритм

5) гойдалка

6) поворот

7) хід, розвиток

8) свобода дій

9) поїздка; об'їзд; турне

10) свінг, різновид джазової музики ( swing music); ритм свінгу

11) свінг, бічний удар ( бокс)

12) кoм. коливання курсів або курсу на біржі

13) тex. максимальне відхилення стрілки ( приладу)

14) тex. висота центрів над напрямними ( в Англії); подвоєна висота центрів над напрямними ( у США)

15) вiйcьк.; жapг. санний автопоїзд

1) качати, коливати; розгойдувати; розмахувати; гойдатися, коливатися; розгойдуватися; закидати; кидатися ( куди-небудь)

2) вертіти, повертати; вертітися, повертатися, розвертатися

3) іти, рухатися мірним або невимушеним кроком

4) вішати, підвішувати; повісити ( на шибениці)

5) висіти; бути повішеним, бовтатися ( на шибениці)

6) ширяти

7) cл. домагатися перелому; успішно проводити

8) виконувати джазову музику в стилі свінгу; любити музику, джаз

9) круто міняти ( думку); спрямовувати в іншу сторону (увагу, інтерес); різко мінятися, змінюватися; приймати зовсім іншу точку зору

10) жити повним життям, насолоджуватися життям; бути життєрадісним, діяльним, не відставати від життя; вести безладне статеве життя

11) підходити один одному ( про двох); розуміти один одного; сходитися в поглядах, смаках

12) привертати; хвилювати; задовольняти вимогам; підходити під настрій

13) бити навідліг, з розмаху; замахуватися

14) cл. зуміти, ухитритися ( зробити або добути)

n фіз.

довжина хвилі

порозумітися, розуміти один одного, домовлятися П, СМ; зводити порахунки О; з'ясовуватися, ставати зрозумілим О.

КОНСЕРВАТИЗМ ( від лат. conservo - зберігаю, охороняю) - 1) світоглядна орієнтація, умонастрій, які спрямовані на збереження певних традиційних засад суспільного розвитку та порядку; 2) сукупність ідейно-політичних течій, концепцій та програм, певна тенденція політичної діяльності, що ставить за мету відтворення усталених цінностей, зміцнення тих економічних, соціально-політичних та моральних інституцій, які утворилися в суспільстві внаслідок розвитку і втілення історичного досвіду багатьох поколінь; 3) різновид політичної ідеології. К. споконвічно існував як світоглядна орієнтація, тип соціального темпераменту, що тяжіє до стабільності, статичної усталеності, передбачуваності В. цьому вигляді він не мав доктринального вигляду і був традиціоналізмом у широкому розумінні слова. Інтелектуальні передумови К. створювалися епохою Просвітництва. Велика Французька революція дала імпульс виникненню політичних ідеологій, серед яких першою позначила себе саме ідеологія К. Ключове значення у становленні К. відіграв трактат Берка "Роздуми про Французьку революцію" (1790). В своєму подальшому розвитку К. репрезентований такими постатями, як Шатобріан, Медисон, Колридж, де Местр, Ламенне, Баадер, Галлер, Мюллер, Шміт, Шумпетер, фон Гаєк, Оукшот, Скратон, Люббе, Кристол та ін. К. становить невід'ємну складову єдиної емансипаторської метаідеології розвитку, яка почала формуватися напр. XVIII - на поч. XIX ст. В межах цієї метаідеології лібералізм уособлює ідею розвитку, всеохопний рух, швидкість, затвердження нового, а К. здійснює функції внутрішньої критики лібералізму. Отже, лібералізм та К. не є несумісними протилежностями, а взаємно зумовлюють, визначають один одного. Ліберали показують, якими консерватори будуть завтра, а консерватори - якими ліберали були учора. Напр., "новий К." (подібно до "старого", класичного лібералізму) орієнтується на звільнення приватного капіталу від надмірної державної "опіки", стимулювання ринкових відносин, зокрема підприємництва, зменшення податків на соціальні витрати (рейганоміка, тетчеризм). Отже, К. не протистоїть розвитку, а забезпечує його відповідність певним цінностям, оптимальну швидкість та глибину перетворень. У такий спосіб досягається зваженість, збалансованість суспільного розвитку, певна його спадкоємність і наступність. Від початку свого існування представники К. віддавали перевагу стабільності та наступності перед швидкоплинними змінами, вважали природний порядок непересічною цінністю, а уособленням його такі інституції, як власність, ієрархія, нерівність, релігія, авторитет, сім'я та ін. К. виходить з первинної недосконалості людської природи, обмежених можливостей людського розуму адекватно сприймати світ, втручатися в його розвиток.

ПРАКТИЧНО-ДУХОВНЕ ОСВОЄННЯ СВІТУ - особлива форма освоєння (від нім. Aneignung - перетворення у своє), тобто діяльність переведення результатів взаємодії суб'єкта з об'єктом у людські якості. В такому розумінні поняття "освоєння світу" було введено Фоєрбахом та систематично розвинене Марксом, який поряд з духовно-теоретичною та матеріально-практичною формами вводив особливе П.-Д.о.с. Якщо пізнання має своїм результатом знання, котре пов'язане з усвідомленням істин, то П.-Д.о.с. спрямоване на осягнення смислів та цінностей, тобто вимірів людської залученості до результатів діяльності. П.-Д.о.с. - це особливий різновид духовного осягнення дійсності, яке здійснюється за схемами (чи процедурами) практичних дій; так, мораль чи релігія орієнтують духовність на правила людської поведінки чи обрядові дії (культ). З філософським, політичним, правовим та моральними регулятивами діяльності пов'язаний історичний зміст світогляду. Типовою формою П.-Д.о.с. є міф, що виникає в архаїчні часи як особливий стан культурної співучасті людини у всіх проявах буття і, навіть, як інструментальний засіб становлення порушеної етичної рівноваги у світі. Адже П.-Д.о.с. має своїм предметним полем сферу об'єктивованої фізичної реальності, а саме - олюднений світ. Тому з боку П.-Д. о.с. світ виступає як події, що запліднені потенційним словом, демонструють зустріч речі та знаку, окреслюють культурну реальність, що долає логічну відстань між суб'єктом та об'єктом (бо останні починають мотивувати один одного). У цій культурній реальності речі маніфестують духовне відлуння людської присутності у світі та можуть виступати емблематикою спілкування людини з буттям. У межах П.-Д.о.с. виникає феномен мудрості, як здатність не тільки пізнання істини, а й життя в істині. Врахування, поряд з теоретичним та практичним різновидами освоєння світу, духовно-практичної форми асоціює розгляд пізнання в ширшому (ніж у традиційній гносеології) смислі. Йдеться про пізнання в тому обсязі, в якому Гегель розробляв феноменологію духа. В сучасній філософії аналіз П.-Д.о.с. був здійснений науковцями Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ під керівництвом та за безпосередньою участю В.І. ІПинкарука у контексті розробки світоглядної проблематики.

Шляєрмахер, Фридрих Даніель (1768, Бреслау - 1834) - нім. протестантський теолог і філософ, один із засновників герменевтики. В ранній період творчості був близьким до гуртка ієнських романтиків, зокрема до Шлегеля, що знайшло вияв у створенні цілісного релігійно-естетичного образу світу О. снову релігії, яку Ш. визначив як "споглядання універсуму", або "почуття залежності" від безконечного, вбачав у особистому внутрішньому переживанні З. годом, зосередившись на проблемах філософії, Ш. виходив з єдності буття і мислення, яку, проте, вважав лише передумовою знання, а не його предметом. В етиці Ш. намагався подолати дуалізм необхідності і свободи, обов'язку і схильності, введений Кантом і Фіхте, вважаючи, що в конкретному бутті свобода і необхідність, обов'язок і уподобання існують як протилежні і водночас уже об'єднані сторони. Найбільший доробок Ш. вніс у розвиток герменевтики як загальної теорії тлумачення текстів. Висунутий ним принцип герменевтичного кола утверджував циклічний характер процесу розуміння: для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин необхідно мати уявлення про ціле. Ш. виокремив психологічний аспект герменевтичного кола: текст є фрагментом цілісного духовного життя певної особистості, через що розуміння "частини" і "цілого" завжди обопільно опосередковане Г. ерменевтику Ш. розумів перш за все як мистецтво розуміння чужої індивідуальності, відрізняючи її, з одного боку, від діалектики, яка спрямована на розкриття предметного змісту твору, а з другого, від граматики, яка не може виявити його індивідуально-стилістичний характер Р. азом із тим Ш. зауважував важливість "граматичного", або лінгвістичного, аспекту тлумачення, що усуває звинувачення в психологізації процедури розуміння.

[br]

Осн. тв.: "Розмови про релігію" (1799); "Монологи" (1800); "Критичний начерк попередньої етичної теорії" (1803); "Діалектика" (1804); "Короткі нариси з теології" (1811), "Християнська віра" (1821).

Ясперс, Карл (1883, Ольденбург - 1969) - нім. філософ і психіатр, один із засновників філософії екзистенціалізму. Вивчав право в ун-тах Гейдельберга і Мюнхена, медицину - в ун-тах Берліна, Геттингема, Гейдельберга. В1908 - 1915 рр. працював у психіатричній клініці Гейдельберга, з 1922 р. - проф. філософії Гейдельберзького ун-ту, в 1937 - 1945 рр. був усунутий (в зв'язку з приходом до влади націонал-соціалістів) від викладацької діяльності, в 1948 - 1961 рр. - проф. філософії Базельського ун-ту. За Я., філософія повинна дати людині орієнтири існування у світі, "висвітлити екзистенцію" та здійснити "стрибок до безумовного буття". В концепції Я. буття має потрійне значення: 1) предметне буття або "буття-у-світі"; 2) екзистенція або людська самість, яка не може бути об'єктивованою; 3) трансценденція як "охоплююче" - незбагненна межа будь-якого буття і мислення. У відповідності з цим членуванням мислення проходить різні стадії і виконує різні функції: 1) мислення перед лицем "буття-усвіті" як "орієнтація у світі"; 2) мислення перед екзистенцією як "висвітлення екзистенції"; 3) мислення перед лицем трансценденції як "метафізика", яка прагне виразити свій невимовний предмет за допомогою "шифрів". Останній етап і є власне етапом філософування, який пов'язує людину з розумінням Бога. Філософія, за Я., не пізнає буття, а лише засвідчує його існування. Головним предметом філософії, за Я., є людина та історія як перший вимір людського буття. Вирішальну роль в аналізі людської екзистенції виконує поняття ситуації, яка визначає історичну унікальність як певної людської долі, так і певної епохи. Досліджуючи людину в її екзистенційному вимірі, подібно до Канта, Я. вичленовує різні рівні людського "Я": 1) "Я" емпіричне або емпіричний індивід як частина природи; 2) "Я" предметне або "свідомість взагалі", яка є умовою можливості людського буття або предметності як такої; 3) "Я" як рівень розуму або духу, визначальною рисою якого є цілісність мислення. Саме "Я" предметне або "свідомість взагалі" є передумовою комунікації, яка, за Я., дозволяє встановити зміст філософування: тільки та філософія є істинною, яка є комунікативною. Завдяки комунікації людина може віднайти саму себе або свою самість, встановити екзистенційне відношення між людьми як відношення "Я - Ти" та усвідомити саме буття. Тим самим філософія у Я. набуває етичного забарвлення, акцентуючи увагу не на гносеолого-методологічних проблемах, а на взаємозв'язку між людьми, де головну роль виконують поняття "свобода", "вірність" "самим-собою-буття", "воля до комунікації". Результатом філософування, за Я., є філософська віра, яка, на відміну від релігійної, ґрунтованої на істині Одкровення, є результатом розмислу. Поняття "філософської віри" об'єднує різні аспекти проблеми "розум і екзистенція". Як вважає Я., існування трансцендентного - як особливого роду буття - не може бути обґрунтоване за допомогою тільки позитивних аргументів розуму. Трансценденція - єдиний предмет, який може бути засвідчений розумом і вірою, по відношенню до якого розум і віра співпадають. З позицій філософської віри Я. намагається дати інтерпретацію світового історичного процесу Н. а його думку, людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, хоча науково обґрунтувати цю тезу, як і протилежну їй щодо того, що різні культурні утворення абсолютно незалежні один від одного (Шпенглер), неможливо; у неї можна тільки вірити. Світова історія, за Я., створює загальнолюдську "комунікацію", можливість якої забезпечується "наявністю в певний історичний період "вісьового часу" (VIII - III ст. до н. е.), або "вісьової епохи" - епохи зародження світових релігій і філософії, коли людство вперше усвідомило себе і своє відношення до світу, поставило "останні питання буття" про смертність, конечність свого існування і усвідомило своє безсилля перед ними. Істинне духовне життя народжується перед лицем "абсурдних ситуацій", які змушують людство осмислити своє існування в світі, що виводить спілкування людей на екзистенційний рівень.

[br]

Осн. тв.: "Психологія світоглядів" (1919); "Духовна ситуація часу" (1932); "Філософія". У З т. (1931 - 1932); "Ніцше і християнство" (1946); "Про європейський дух" (1946); "Про істину" (1947); "Витоки історії і її мета" (1948); "Філософська віра" (1948); "Розум і екзистенція" (1949).

головка, головушка

1) голова, ум. голівка, голівонька, увел. головище. Выше всех - ою - за всіх головою вищий. Рубить, отрубить голову кому-л. - стинати, стяти кому голову, стинати, стяти кого. Задирать -ву - дерти голову, (иронически) кирпу гнути. Повесить -ву - похнюпити голову, похнюпити ніс, похнюпитися, понуритися. В голове, как молотом бьёт - в голові так і креше, в голові наче ковалі кують. Вниз головой - см. Вниз. Ходить с непокрытой головой (ирон. о замужней женщине) - волоссям світити. С непокрытой -вой - простоволосий. Покачать головою - покрутити головою, похитати головою. Кивнуть -ой - кивнути головою. Поднимать головы - набиратися духу, сміливости. Стоять, постоять головой за кого-л., за что-л. - важити життям за кого, відважувати, відважити життя за кого, за що. Платиться, поплатиться головой - накладати (накласти, наложити) головою (душею), заплатити своєю головою. Сложить голову - лягти головою, зложити голову, трупом лягти. Бей в мою голову! - бий моєю рукою! Мылить, намылить голову кому-л. - милити, намилити чуба, чуприну, (длительно) скребти моркву кому. Осмотреть кого с головы до ног - обміряти, обкинути кого поглядом від голови до ніг. Очертя голову - осліп, наосліп, на одчай душі, на одчай божий. Сломя голову - стрімголов, прожогом. Голова кругом идёт - голова обертом іде (ходором ходить, кружка йде), голова туманіє, морочиться (паморочиться) світ, голова макітриться, світ вернеться кому. Закружилась голова у кого-л. - заморочило голову кому, заморочилася голова кому. Не сносить ему головы - накладе він головою, не топтатиме він рясту. Как снег на голову - неждано-негадано, несподівано. Разбить на голову - впень, до ноги побити. Сколько голов, столько умов - що голова, то розум. С больной головы на здоровую - швець заслужив, а коваля повісили; винувата діжа, що не йде на ум їжа. Глупые головы - цвілі голови. Глупая голова - дурна, капустяна голова, макітра. Низкоостриженная (или голая) голова (насмешл.) - гиря, макотиря. Лохматая г. (насмешл.) - кудла, кучма. Сорви- голова - шибеник, шибай-голова. Победная головушка - побіденна голівонька. Жить одною головою - самотою жити. Он (она) живёт одною головою - одним-один (одна) живе, самотою живе. С головы на голову - всі до одного (жодного), геть-усі. Вооруженный с ног до головы - о[у]зброєний до зубів. Голова сахару - голова, брила цукру. Голова пласта (геол.) - лоб верстви. Мёртвая голова (бабочка) - летючий павук. В головах - в головах. В головы - в голови, під голову. Под головами - під головами. Из-под головы - з- під голів;

2) (ум. память) голова, думка. Мне приходит, пришло в голову - мені спадає, спало на думку, упадає, упало на думку, набігає, набігло на думку, спливає, сплило на думку. Забрать себе в голову - убгати собі в голову, у голову забрати, узяти щось собі в голову, взяти собі думку. Засело что-л. в голове - запало щось у голову, уроїлось у голову кому. [Уроївсь мені в голову Семен небіжчик]. Не выходит из -вы что-л. - не сходить, не виходить, не йде з думки, стоїть мені на думці. Ломает себе голову - клопоче собі голову; сушить собі голову (мозок), у голову заходить, ходить до голови по розум. Взбрело в -ву кому - ухопилося голови кому, спало на думку, (вульг.) забандюрилося кому що. Потерять - ву - стерятися, заморочитися. Теряю голову - не дам собі ради, нестямлюся, нестямки напали мене. Вбить в голову кому - втовкмачити кому. Выкинуть из головы - спустити з думки що. Пойти с повинной головой к кому - повинитися (повинуватитися) кому, учинити покору. Голова полна тяжёлых мыслей - важкі думи обсіли голову. У него голова не в порядке - немає в нього (не стає йому) третьої (десятої) клепки в голові. Вскружить кому голову - закружити (закрутити) кому голову. Забивать кому -ву - морочити голову кому, памороки забивати кому;

3) (начальник, предводитель) голова. Голова городской, сельский - голова міський, сільський. Быть, служить -вой - головувати. Пробыть, прослужить головой - проголовувати. Он всему делу голова - він до всього привідця (привідець, призвідник), він на все голова.

* * *

1. допустова спол. енкл. хоч, хоча, нехай Г-К; грек ӧзӱмӱз ама, грек тиль дӱгӱль бизим тилимиз хоча самі ми греки, але грецька мова не є нашою мовою СБ; тили бар ама, лафетмей коп хоча язик у ньогоє, але він багато не балакає П; сен ӧльдӱрдӱң ама, сен ӧльдӱрдӱң йарамаз кишини хоч ти й убив, але вбив негідника СМ; кӱльсӱн кӱльмесиннер ама, мен тойунҗасы ойнадым нехай собі сміються чи ні, але я натанцювався досхочу Б; айахташ ама, доғмуш дӱгӱль хоч і товариш, але не родич У; олар бир бирне беңзийлер ама, бир дӱгӱль хоча вони й подібні один до одного, але це не те саме У; чох билир эдим мен ама, энди йох хоча я знав був багато, але тепер ні У; доғру ама, т'им айтты буну саа? це таки правда, але хто тобі це сказав? СГ; олар мени аннай ама, лафетмеэ оламайляр хоча мене вони розуміють, але говорити не вміють М.

2. посил. енкл. все-таки, однак; Илюшака масал билий ама? а все-таки дядько Iлля знає казки? СБ; халған ама атсыз энди він лишився все-таки без коня Б; не хадар да бой тӱркӱ билий эдим ама а все ж таки скільки ліричних пісень я знала СК; салыхнен вар, оғлум, ама, — дэди консул, — мейдана чых, сӧле бир хач җоғап тӱркӱ бувай здоров і йди собі, синку, однак,— сказав консул,— вийди на майдан, заспівай кілька пісень СК.

3. прот. спол. але, однак, проте; о гӱзель киши, ама ону йаманлай він хороша людина, але йоло ганьблять СМ; Т'ӧр оғлуға сорайляр, ама олар бильмейлер онун дэрменҗи олғаны вони запитують у самого Тьороглу, але не знають, що мельник — він Б; мен сенин доғру анан, ама чаре йох маа да шанма я твоя рідна матір, але й мені не можна довіряти Г; сиз раатлан, ама йухламаң ви спочивайте, однак не спіть Г; ахыл д'елий, ама д'еч д'елий розум приходить, але запізно СГ; кичкене эт'ен оса да, ама хуватлы эт'ен хоча він був і малий віком, але дуже сильним СГ.

4. присл., вставне слово втім, однак, одначе, проте, тим не менше; ама, колхоз чыхты башна а втім, з'явилися на їхню голову колгоспи СК; да ама биль але, тим не менше, знай СМ; йа ама т'им олаҗах мында оса — хартын оғлу Йыбран а втім, якщо хтось і може тут опинитися, то лиш Їбран, син старого Г.

ритмічне слово СЛ; ах, ама-ама, шет'ерим, ама ах, оййой, мая солодка, ой СЛ; пор. аман.

ПЛЮРАЛІЗМ ( від лат. pluralis - множинний) - термін, що позначає: 1) Філософські ідеї, вчення, теорії, в яких на різних концептуальних засадах осмислюється поняття "множинності" як кількісного виміру реальності, особливістю якого є момент суттєвої відмінності (включно із протиставленням) "множинності" ("плюральності") від одності (єдиного як одного). У "Метафізиці" Аристотель відзначав, що про "множинне" говориться протилежне тому, що говориться про "єдине"; єдине ж (одне) - це неділиме або за кількістю або за видом; відповідно, "множинність" - це те, що потенційно подільне на частини. Теза: існує багато речей (об'єктів), а не одна, або - існує багато видів речей (об'єктів), а не один - вихідна для тих філософів, у центрі уваги яких знаходиться "множинність" як специфічний кількісний вимір реальності. Поняття "П." досить часто вживається як тотожне "плюральності" і в цьому сенсі широко застосовується у сучасній філософії постмодернізму; у різних галузях філософії, коли йдеться про П. концепцій, теорій, методологій, культур, релігій та ін. Введення у філософський обіг терміну "П." пов'язане із вченням про субстанції Вольфа, який у своїй онтології доводив існування понад однієї-двох і більше субстанцій. В історії філософії ідея П. субстанцій розроблялась багатьма філософами (Анаксагор, Емпедокл, Демократ, Епікур, Аристотель, Ляйбніц, Джеймс, Рассел та ін.). 2) Філософський принцип та спосіб світовідношення, що полягає у динамічному узгодженні тенденцій диференціації (урізноманітнення) та інтегративності ("глобалізації") на засадах збереження їх обох. У цьому сенсі П. ніколи не може бути остаточним станом; це скоріше постійно відновлювана пізнавальна, філософська, соціальна, політична, моральна проблема та практичне завдання щодо узгодження тенденцій єдності (інтегративності) та осібності (окремості, партикулярності) у співіснуванні різноманітних суб'єктів будь-якої спільності, у тому числі загальнолюдської. У праці "Прагматична антропологія" (1798) Кант визначає П. як такий "спосіб мислення", за яким - на противагу егоїзму - "себе вважають не всеохопним і довершеним особливим світом", а лише одним із членів суспільства. У цьому формулюванні Кант зафіксував найсуттєвішу рису П., що відрізняє його від кількісної множинності (плюральності), а саме: інтенцію (налаштованість, прагнення) одиниць (елементів) множинності як до єдності (інтеграції), так і до збереження власної осібності (окремості). Для розуміння останньої ключовим є розуміння Кантом "способу мислення", що є виявом здатності людини мислити і діяти як наділена свободою розумна істота. У суспільному житті людей обидва чинники - осібного вияву свободи та його збалансування належністю до певної спільності - головні координати застосування П. як філософського принципу С. уб'єктами партикулярного вияву свободи можуть бути: індивід, нація, соціальна група, регіон, культурна або цивілізаційна спільнота та ін. Особливістю спільності, або інтегративності - з позицій філософського П. - є те, що вона формується у процесі і як наслідок добровільного і відповідального самообмеження осібного агента вияву свободи, а також реалізації його спроможності до діалогічно-дискурсивного розв'язання спірних проблем (ширше - проблем неспівмірності). На відміну від комунікативної філософії (див. філософія комунікативна), де суб'єктом дискурсу виступає індивід як носій здатності до граничного раціонального (розумного) обґрунтування універсальних цінностей і норм, філософія, побудована на принципі П., наголошує на чиннику осібності кожного суб'єкта дискурсу не тільки як індивіда, а й будь-якої спільності (у тому числі нації, культурної спільноти, цивілізації). Відповідно, проблема інтеграції - за умови акцентування на осібності суб'єкта дискурсу - перестає бути проблемою "глобалізації" або досягнення якогось остаточного консенсуального рівня і перетворюється на проблему відносного, поступового та опосередкованого (через гнучке сполучення цінніснонормативного, традиційно-мовленнєвого порозуміння та раціонального консенсусу на підставі інтересів) інтеграційного процесу. П. як філософський принцип несумісний як з догматизмом - жорстким монізмом, що поглинає різноманітність, - так і з релятивізмом, який ґрунтується на самодостатності кожного елемента множинності.

ДОПОВНЯЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ - концепція опису, розвинута на основі принципу доповняльності Бора, яка розроблялась копенгагенською школою фізиків у зв'язку з побудовою та інтерпретацією квантової механіки, але згодом набула загальнометодологічної форми, а саме: в процесі пізнання відтворення цілісності явища потребує застосування симетрично доповняльних класів понять, кожен з яких придатний для однозначного опису явища лише в своїх специфічних умовах. Доповняльні описи, зберігаючи основні принципи побудови науки, звільняли місце для формулювання нових квантових законів, несумісних з старими законами класичної фізики. Принциповим у трактовці Д.к. є філософське розуміння суперечливих (симетрично доповняльних) сторін явищ або як повністю роз'єднаних, взаємовиключних, що веде до зовні рядоположних еквівалентних описів, або ж як внутрішньо, об'єктивно поєднаних. Д.к. встановлює і характеризує зв'язок між тими даними, які одержані за різних умов досліду і можуть бути наочно витлумачені лише на основі взаємовиключних по відношенню одне до одного уявлень. Крім фізики, є інші численні галузі людської практики, де тільки вся сукупність симетрично доповняльних явищ вичерпує властивості об'єкта. Йдеться не про якийсь неповний опис, довільне висмикування різних елементів реальності, а про раціональне проведення розрізнення між істотно відмінними експериметальними установками й процесами вимірювання. Тут з кожною постановкою досліду пов'язана відмова від іншого аспекту опису явищ, які разом є доповняльними один до одного. Д.к. є узагальненням старого ідеалу причинності, який не враховував, що поведінка об'єкта може залежати від способів його спостереження.